Реферат на тему «Аналіз тексту на уроках зв’язного мовлення та вивчення лінгвістичних тем»

Міністерство освіти і науки України
Луганський національний університет імені Тараса Шевченка







Реферат
на тему
«Аналіз тексту на уроках зв’язного мовлення та вивчення лінгвістичних тем»



Виконав:
студент IV курсу
групи 401 УМ
Решетняк Б.В.




Стаханов – 2010
ЗМІСТ
Вступ
Текст і навчання зв’язного мовлення
Текст. Основні ознаки тексту
Тексти навчання зв’язного мовлення
Організація роботи над текстом на уроках зв’язного мовлення
Лінгвістичний аналіз тексту
Схеми аналізу тексту
Висновки
Список використаної літератури

















ВСТУП
Мовна освіта в Україні спрямована на виховання людини, яка вільно володіє літературною мовою в усіх сферах суспільного життя. Уміння сприймати, розуміти почуте або прочитане, викладати його зміст, точно формулювати думку, висловлювати її в усній чи писемній формі можуть бути сформовані лише на основі розвитку мислення і мовлення, що є основою навчання мови, починаючи з 1-го класу. Знання державної мови, як відомо, є конституційним обов’язком кожного громадянина України, і досконале володіння нею створює умови для повноцінного високоінтелектуального розвитку особистості, участі її в різних сферах суспільно-політичного, адміністративно-господарського, культурного життя нашої держави [3, 42].
Мова, як знакова система, забезпечує функціонування суспільства в його історичному розвитку. Саме тому в новому підході до методики викладання мови велике значення надається розвиткові усного та писемного мовлення, мовній культурі особистості.
Основною одиницею зв’язного мовлення є розгорнуте висловлювання, текст. Методисти розглядають його як мовленнєву діяльність учня і як наслідок цієї діяльності. Теоретичною основою зв’язного мовлення є відомості про текст, його структурні елементи, типи і стилі мовлення.
Основою формування умінь і навичок зв’язного мовлення є сукупність понять з лінгвістики тексту і стилістики, які стали визначальними у сучасній програмі з мови. Учитель, який прагне добре організувати роботу над розвитком мовлення учнів, повинен бути обізнаний не лише з найновішими досягненнями психолінгвістики, зокрема психології усного та писемного мовлення, вікової та педагогічної психології, інформатики, ораторського мистецтва, педагогіки і, звичайно, з лінгвістики тексту [3,42]. Щоб виховати учня, здатного через словесну тканину твору сприймати втілені в ньому авторські ідеї, необхідно постійно працювати над формуванням в учнів відчуття семантичних та емоційно-експресивних відтінків слова. А також тих додаткових значень, що випливають з контексту, збагачуючи висловлювання змістовою інформацією. Шлях до цього – лінгвістичний аналіз текстів переказів, художніх творів або їх фрагментів.
Текст. Основні ознаки тексту
Робота з розвитку мовлення учнів забезпечує тісний зв'язок лінгвістичної теорії з практикою і ґрунтується на опрацюванні текстів різних стилів і типів мовлення, на аналізі їх змісту, структури і мовних засобів. Лінгвістичний аналіз тексту забезпечує комунікативний та функціонально-стилістичний підходи до навчання мови: аналізуючи текст, учні засвоюють його комунікативні ознаки (роль у спілкуванні), стилістичну приналежність і функції мовних одиниць, а отже, формують і вдосконалюють свою мовну і мовленнєву компетенцію.
Як об’єкт лінгвістики текст (лат. textum – тканина, поєднання, в’язь) є функціонально завершеним мовним цілим, основне завдання якого визначається певною метою мовленнєвої діяльності. Для тексту характерна зв’язність, що відображає єдність фонетичних, лексико-семантичних, граматичних засобів з урахуванням їх функціонально-стилістичного навантаження, комунікативне спрямування (мету, сферу спілкування), композиційну структуру, зміст та внутрішній смисл (тему й основну думку) [4, 27].
Текст як вища форма, реального вияву комунікативної сутності мови має свою мікро- і макросемантику. Остання формується в результаті відповідного розподілу інформації на всій його глибині і складної взаємодії структурних одиниць тексту на семантичному рівні.
З семантичною і структурною організацією тексту органічно пов'язана його стильова визначеність. Відрізок тексту, більший чи менший за обсягом, структурно і за змістом замкнений, має певну свою стильову маркованість, характеризується набором стильових ознак, які, крім усього, відіграють ще суттєву роль у забезпеченні цілісності тексту. Певну стильову маркованість має вже речення. Але функціональна якість мовлення визначається лише на текстологічному рівні, щонайменше – на рівні надфразної єдності, абзацу. Стильова домінанта надфразної єдності (абзацу) також не завжди повною мірою є прогностичною щодо стильової сутності всього тексту. Остання виформовується із складної сукупності відносних текстологічних цінностей, які підпорядковуються наскрізній, спроектованій на всю глибину текстового масиву тематичній і стильовій домінанті.
Текст диференціюють за формами їх реалізації (усній, писемній). Значна частина текстів належить до тієї групи, яка може матеріалізуватися як у писемному, так і в усному варіантах – залежно від ситуації мовлення (тексти публіцистичні, тексти наукові, тексти інформаційні тощо). Є певна кількість текстологічних різновидів, у процесі реалізації яких віддається перевага одній формі: писемній (епістолярні тексти, твори художньої літератури, офіційні документи, накази, протоколи, характеристики, акти) або усній (судові промови, розповіді, фольклорні твори тощо). Важлива роль в оформленні текстів належить графічним засобам – абзацному членуванню, розділовим знаками (у писемних текстових формах) та інтонації (в усних формах). Вони допомагають забезпечити адекватну загально комунікативні спрямованості, структурну організацію тексту на його мікро- і макрорівнях [1, 45].


Текст і навчання зв'язного мовлення
У шкільній практиці широко застосовуються різні аспекти роботи з розвитку зв'язного мовлення учнів як на уроках мови (робота над словом, словосполученням, реченням під час вивчення окремих тем курсу відповідно до навчальних програм), так і на спеціальних заняттях, присвячених розвитку зв'язного мовлення (робота над темою, планом, композицією тексту, діалогічним і монологічним мовленням, творами різних жанрів).
У науковій, методичній і навчальній літературі останніх років, у новій програмі з мови відображається і нове для науки питання, як використовувати в навчанні усного і писемного монологічного зв'язного мовлення одиниці більші ніж речення (надречення), структуру яких необхідно вивчати так само, як і синтаксис окремого речення.
Проблеми розвитку мовлення в сучасній лінгвістиці, психології, лінгводидактиці пов'язують з вивченням одиниць більших ніж речення. В основі діючої Програми з розвитку зв'язного мовлення лежить не лише проведення тих чи інших творчих робіт, а система формування певних умінь, що забезпечують самостійне складання тексту. Найголовніші серед них - уміння говорити і писати в межах певної теми; збирати і систематизувати матеріал до наступного твору; будувати текст в певному жанрі, в тій чи іншій композиційній формі, а також вироблення навичок аналізу тексту.
Зв'язне мовлення насамперед передбачає наявність зовнішніх та внутрішніх зв'язків між реченнями сформованої структури. Встановлення зв'язків між реченнями та засобів їх вияву у кожній структурі тексту стає орієнтиром учителеві в роботі над розвитком зв'язного мовлення учнів.
Для системи навчання зв'язного мовлення принципово важливе значення має розрізнення загальновживаного у шкільній практиці слова "текст" і терміна "текст" як лінгвістичної одиниці. У шкільній практиці слово "текст" широко вживається у значенні "уривок з якого-небудь словесного твору, який призначається переважно для навчальної мети" (текст вірша, текст вправи, текст диктанту та ін.), а також як закінчений у композиційному і змістовому плані твір (приказка, прислів'я, повість, оповідання, роман). У лінгвістичному плані текст розуміють як системне утворення, в якому формуються із з'єднаних речень (простих і складних) структури на смисловій, композиційній, синтаксичній основі.
Отже, текст як мовна одиниця характеризується семантичною цілісністю, закінченою структурою, в якій наявна специфічна пов'язаність речень та інтонація. Однією з поширених структур тексту є надфразна єдність. У тексті виділяють також такі "надречення", як приєднувальні конструкції та абзаци.
Синтаксична єдність відома під різними найменуваннями – надфразна єдність, синтаксичне ціле (більш уживаним є термін синтаксична єдність).
Синтаксична єдність – це група речень, об'єднаних мікротемою. Основу її становить властива цій складній одиниці ритмомелодика, закрита будова і домінуючий в ній зв'язок – "переплетеність" речень, яка полягає в тому, що зв'язки між реченнями щільні і кожне з них нерозривно пов'язане з рештою. У цій "переплетеності" виділяється відносна незалежність першого при залежності всіх інших речень структури [2, 78].


Лінгвістичний аналіз тексту
Основне завдання лінгвістичного аналізу – вивчити мовний елемент не ізольовано від інших, а в його природному середовищі – мовній тканині тексту, побачити реалізованими функціональні можливості мовних одиниць різних рівнів на певних етапах сприйняття текстів – акустично-візуальному, уявно-понятійному, змістово-сюжетному, образно-естетичному.





Аналіз
тексту в полі
зору досліників




За допомогою лінгвістичного аналізу в мові розрізняють:
Інвентар мовних елементів (фонеми, морфеми, лексеми тощо);
Регламент стосунків мовних елементів (їх зв’язки чи правила використання);
Текст (сполучення мовних елементів за властивими певній мові правилами).
Саме в тексті виявляються й елементи мовного інвентаря, і правила мовного регламенту.
! Текст розглядається як сукупність правил.
Лінгвістика тексту як синтетична наука враховує мовні, позамовні, психологічні чинники, а також виділяє в тексті віднесеність до позамовної дійсності, смислову закінченість, смислову багатопланованість, комунікативну спрямованість, мовну, структурну й композиційну оформленість, жанрову належність.
Єдність змісту й форми – методологічна основа лінгвістичного аналізу тексту, який передбачає умовне виділення структурних елементів і не допускає порушень зв’язку його форми й змісту.
Лінгвістичний аналіз тексту:
Формальний, якщо аналіз мовних засобів різних рівнів здійснюється безвідносно до смислу цілого твору;
Смисловий, якщо аналізуються мовні одиниці тексту в їх смисловому наповненні з погляду функції цих одиниць у смисловій структурі тексту.



Схеми аналізу тексту
! Схема аналізу тексту – послідовні, систематичні кроки виконання аналітичних дій з текстом.
Схеми можуть відображати повний або частковий аналіз, лінгвістичний (аналіз мовних особливостей) і комплексний ( характеристика змісту й форми, урахування певних особливостей лінгвістичного й літературознавчого підходів).
Повний аналіз передбачає з’ясування всіх питань, пов’язаних із структурою й семантикою тексту, ситуацією його використання, особливостями комунікантів тощо. Єдиної схеми аналізу тексту не існує. Вона обирається з урахуванням комунікативних настанов у певних ситуаціях, тому схема може бути спрощеною і повною.
На уроках зв’язного мовлення користуються спрощеною схемою аналізу тексту:
Тема й головна думка тексту.
Підтеми тексту.
Стиль тексту і його тип.
Поділ речень на фрагменти «дане» і «нове».
Повною схемою аналізу тексту користуються у профільних класах та гімназіях.
Повна схема аналізу тексту:
Заголовок, його функція.
Тема. Підтеми. Мікротеми.
Основна думка (ідея).
Зв’язність тексту: мовні засоби зв’язності та їх роль у тексті.
Інформативність тексту: змістово-фактуальна, змістово-концептуальна та змістово-підтекстова.
Поділ тексту на складні синтаксичні цілі. Співвідношення складних синтаксичних цілих і абзаців.
Способи, засоби зв’язку речень у складних синтаксичних цілих.
Визначення теми й реми в реченнях одного складного синтаксичного цілого.
Комунікативність тексту: функція тексту.
Класифікаційні характеристики тексту: а) тип мовлення, б) стиль, в) жанр тощо. [5, 48]
Можна сконцентрувати аналіз навколо певної текстової категорії (частковий аналіз), наприклад, категорії інформативності в поезії В. Головобородька «Катерина Білокур: піжмурки квітів»
Квітка ховається за квітку,
грається з глядачем у піжмурки,
не з'являється доти, поки її не назвеш:
"Ти, квітко блакитна, що в'єшся все вгору та вгору,
твориш своїм цвітінням перед очима стіну,
тоді вже й не знаєш, чи то квіти, чи небо -
кручені паничі".
І кручені паничі з'являються з-поза неназваних квітів.
"Ти, квітко блакитніша, що ростеш при дорозі,
подорожніх виглядом своїм звеселяєш,
проводжаєш ідучих із поля помахами
блакитної хусточки -
волошка".
І волошка виходить із-за спин інших квітів.
"Ти, квітко найблакитніша, що стелишся
низенько по землі,
щоб і мертві небо побачили -
барвінок".
І барвінок цвіте з-поза невідомих квітів.
Для тих, хто не знали їхні назви по-українському,
квіти не існують:
для чужинців, які пильно стежили,
як малярка водила пензлем
із набраною ультрамариновою фарбою, на полотні -
квіти були непомітні:
тільки пензель торкався полотна,
як фарба щезала, усотувалася в полотно,
як молоко крізь цідилок -
біле полотно, та й годі, а перед ним
жінка з наполоханими очима,
водить сухим пензлем по поверхні полотна.
Малярчине заняття покваліфікували як непрактичне
і таке, що не має сенсу,
хоч і не вороже для них,
тому залишили її в спокої.
Та варто було малярці назвати квіти їхніми іменами,
як вони стали рівненько за тином,
як пустотливі діти, і зацвіли блакитно.
Для сприйняття переданої в поезії інформації читач має бути підготовленим: знати про нелегку творчу долю народної художниці, своєрідність її малярського стилю, прагнення майстрині «оживити» рідну природу, навчити квіти «розмовляти» рідною мовою.
Змістово-фактуальна інформація поетичного твору стосується конкретних фактів: творчість художниці вивчалася представниками органів влади, що займалися питаннями культури. Наслідки такого вивчення передані поетом вербально:»чужинці», «пильно стежили, як малярка водила пензлем», «квіти були непомітні», «заняття покваліфікували як непрактичне», «не вороже для них, тому залишили її в спокої».
Науково доведеним є факт генетичного зв’язку мови з довкіллям, своєрідністю національного світосприйняття. Відповідно до змістово-концептуальної інформації автор передає процес сприймання картин художниці як гру в піжмурки: « квітка не з’являється доти, поки її не назвеш».
Побудова твору увиразнює засвоєння цього виду інформації. Перша частина зображує своєрідну гру в піжмурки: звернення до квітів, угадування їх; у другій частині розповідається про те, як сприймають роботу малярки чужинці; у третій частині сфокусована основна думка твору: варто назвати квіти, оживити їх словом – і вони зацвітуть на полотні.
Відомо, що змістово-підтекстова інформація найбільшою мірою залежить від суб’єктивного розуміння твору й не може ґрунтуватися тільки на декодуванні мовних одиниць. В аналізованому творі підтекст усвідомлюється лише за умов розуміння складної, багатоярусної змістово-концептуальної інформації. Підтекстова інформація в поезії не завжди підлягає повному розумінню, вона динамічна, залежить від багатьох екстралінгвальних чинників. Підтекст допомагає читачеві формулювати основну думку, робити для себе висновки. Так, сприйняття інформації в різних її формах підводить читача до розуміння єдності важливих для людини понять – рідна мова, рідна природа, національне, самобутнє мистецтво, творча особистість в влада, минуле, сучасне, майбутнє тощо. [5, 55]
















ВИСНОВКИ
Мовна освіта в Україні передбачає вдосконалення технологій навчального процесу. Зважаючи , що роль української мови в нашому суспільстві значно зросла, мовна і мовленнєва компетенції учнів ґрунтуються на усвідомленні основної функції української мови – комунікативної, яка забезпечує мовленнєву діяльність її носіїв і впливає на їх духовний розвиток.
Робота з розвитку мовлення учнів забезпечує тісний зв’язок лінгвістичних теорій з практикою і ґрунтується на опрацюванні текстів різних стилів і типів мовлення, на аналізі їх змісту, структури і мовних засобів. Аналіз тексту дає цілісне уявлення про його ідейно-змістове навантаження і систему мовних засобів, що його виражають. Вважаємо, що у процесі викладання української мови комплексний лінгвістичний аналіз тексту треба ввести до системи роботи з розвитку зв’язного мовлення, тому що сучасна лінгводидактика орієнтує на текстову основу уроків, використання текстів для засвоєння лексичних, граматичних, стилістичних явищ. Під час лінгвістичного аналізу тексту учні засвоюють його комунікативні ознаки, стилістичну приналежність і функції мовних одиниць, а отже, формують і вдосконалюють свою мовну і мовленнєву компетенцію.
У шкільній практиці предмет аналізу становлять вихідні тексти, тобто вони є моделлю для вироблення навичок творення похідних текстів.
Проблема тексту у зв’язку з навчанням зв’язного мовлення – важлива і принципова; оскільки текст є основною одиницею висловлення. Тому знання структури тексту, його теми, зв’язків для написання переказів різних жанрів, для навчання мовного спілкування (монологічного і діалогічного) є закономірною потребою сьогодення.






СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Донченко Т. Як готувати учнів до переказу // Укр. мова і літ в школі. – 2001. – №1. – С. 3 – 4.
Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1995. – 311 с.
Мельничайко В.Я. Дидактичні можливості переказів-мініатюр // Дивослово. – 1995. – №9. – С. 31 – 33.
Мельничайко В.Я. Лінгвістичний аналіз художнього тексту: завдання і методи // Теорія і практика літературного аналізу художнього тексту. – Тернопіль: Лілея, 1997. – С. 26 – 60.
Т. І. Должикова, І. В.Мілєва, А. В. Нікітіна. Лінгвістика тексту: Навчально-методичний посібник.- Луганськ: Альма-матер, 2007. – с. 48-56
Комунікативна структура тексту

Методологічні аспекти

Аналіз художнього тексту

Психолінгвістичні аспекти вивчення тексту

Завдання лінгвістичного аналізу

Лінгвосмисловий аналіз тексту

Комунікативна модель аналізу



Еђ Заголовок 19ђ Заголовок 215

Приложенные файлы


Добавить комментарий