Особенности воспитания творческой личности в педагогическом наследии В.А. Сухомлинского

..3
Розділ I. Життєвий і творчий шлях В. О. Сухомлинського ...6
1.1. Соціально – історичні умови встановлення педагогіки В.О. Сухомлинського.6
1.2. Біографія педагога ....12
1.3. Загальна характеристика педагогіки В.О. Сухомлинського.16

Розділ II. Особливості виховання творчої особистості в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського .21
2.1. Механізм виховання творчої особистості за В.О. Сухомлинським.21
2.2. Сучасні підходи до виховання творчої особистості в контексті ідей В.О. Сухомлинського ..27
Висновки .32
Список використаних джерел..35
Додатки
Вступ

Швидкі темпи розвитку суспільства досить характерні для сьогодення, впровадження нових технологій – усе це потребує докорінних змін у системі управління виробництвом, використання виробничих ресурсів із врахуванням творчих можливостей особистості.
Лише творча особистість спроможна створювати, управляти, пропонувати нові теорії, технології, нові напрямки розвитку, знаходити шляхи виходу із складних нестандартних ситуацій, а також не лише володіти знаннями та уміннями, але й критично і творчо мислити. Тому забезпечення кожній людині можливості використання свого творчого потенціалу є одним із пріоритетних завдань як загальноосвітніх, так і позашкільних закладів.
Позашкільна діяльність сьогодні розглядається як одна з головних ланок безперервної освіти в системі виховання всебічно розвиненої особистості, найповнішого розкриття її задатків і нахилів. З огляду на це, особливого значення набуває спадщина Василя Олександровича Сухомлинського – відомого вченого, філософа, неперевершеного педагога, який раз і назавжди віддав своє серце дітям.
«Вірте в талант і творчі сили кожного вихованця!». Ці слова належать саме йому – одному із самих найвідоміших педагогічних діячів сучасності. Вони стали епіграфом педагогічної праці усього його життя. Досвід власної багаторічної вчительської практики, узагальнення величезної спадщини минулого переконали його в тому, що «сила і можливості виховання невичерпні ».
Творчість В.О. Сухомлинського з кожним роком привертає все більше і більше уваги світової наукової і педагогічної громадськості як у нашій країні, так і за кордоном. І це не випадково. Розроблена ним система виховання творчої особистості не тільки збагатила педагогічну науку новаторськими ідеями і положеннями, внесла вклад у теорію та практику виховання, але і склала революційний етап у розвитку вітчизняної педагогічної думки.
Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського щодо формування людини – творця – це постійний пошук, творення нових гуманістичних педагогічних технологій, закладання фундаменту школи майбутнього. Вона сприяє розв’язанню завдань нової школи України і педагогічної науки у напрямку виховання творчої особистості.
Важливими джерелами педагогічної системи В.О. Сухомлинського стосовно проблеми формування творчої особистості стали прогресивні тенденції розвитку світового педагогічного процесу, зокрема спадщина Арістотеля, Демокріта, Я.А. Коменського, Й.Г. Песталоцці, Ж. – Ж.Руссо та вітчизняної школи і педагогіки – А.С. Макаренка, К.Д. Ушинського, І.Я. Франка, С.Т. Шацького, Т.Г.Шевченка та інших. Педагог широко використовував і розвивав ідеї психологів Л.С. Виготського, П.І. Зінченка, Г.С. Костюка, О.М.Леонтьєва, Ж. Піаже, С.Л. Рубінштейна та ін.
Окремі аспекти проблеми виховання творчої особистості в педагогічному доробку В.О. Сухомлинського привернули увагу дослідників Н.В. Безлюдної, І.П. Волкова, І.С.Волощука, О.В. Крамчанікова, К.Є. Кривошеєнко, В.В. Маткіна, О.М.Матюшкіна, Д.І.Пащенка та інших.
Педагогічну спадщину В.О.Сухомлинського пронизує ідея цілісного
формування особистості. Вчений глибоко розкрив значення естетичної культури дитини в цілісному процесі формування особистості, показав взаємозв'язок між емоційним розвитком та розумовою діяльністю; дав ряд цінних рекомендацій щодо застосування різноманітних засобів естетичного впливу на особистість. Творчий спадок В.О.Сухомлинського – це багатюще невичерпне джерело для сучасної педагогіки.
Варто відмітити, що дослідження та аналіз проблеми виховання творчої особистості на основі педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського є досить важливим для сучасної школи, саме тому це зумовлює актуальність даної роботи. Вище зазначене дозволяє визначити тему нашої курсової роботи: «Виховання творчої особистості в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського».
Об’єкт дослідження – процес виховання творчої особистості в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського.
Предмет дослідження – механізм (умови і шляхи) виховання творчої особистості в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського.
Мета дослідження – теоретично проаналізувати погляди В.О. Сухомлинського на процес, умови та шляхи виховання творчої особистості; дослідити систему педагогічних заходів, що забезпечують ефективне виховання людини – творця на основі педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського.
Гіпотеза дослідження: процес виховання творчої особистості в сучасній школі України буде більш ефективним, якщо він передбачатиме використання творчої спадщини В.О. Сухомлинського, а саме:
– способи керівництва цим процесом з боку творчого вчителя;
– взаємозв’язок між розумовою і фізичною творчою працею;
– атмосферу емоційного комфорту;
– активні форми діяльності школярів, спрямовані на розвиток творчих здібностей та реалізацію їх сил.
Завдання дослідження:
1. Дослідити зміст понять «творчість», «педагогічна творчість» та особливості сучасного психолого-педагогічного знання про творчу діяльність;
2. Проаналізувати процес виховання творчої особистості в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського;
3. Охарактеризувати основні умови та шляхи формування творчої особистості на основі педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського;
4. Виявити та проаналізувати творче використання доробку В.О.Сухомлинського з даної проблеми в практиці роботи сучасної школи.
Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (28 найменувань) та додатків.
Розділ I. Життєвий і творчий шлях В.О.Сухомлинського
1.1. Соціально – історичні умови встановлення педагогіки
В. О. Сухомлинського
Творчі пошуки та ідеї Василя Сухомлинського стали новаторством у часи авторитарної радянської педагогіки. Яскрава самобутня думка видатного педагога, виважена в особистій практичній учительській та виховній роботі, віднесена до теоретичних узагальнень, послужила розвитку демократичних та гуманістичних засад у педагогіці. Спадщина Василя Сухомлинського є цінним внеском у вітчизняну та світову скарбницю педагогічної думки.
Педагогічна спадщина В. Сухомлинського зазнала певної еволюції, постійно збагачувалась та поглиблювалась. Хоча він жив і творив у застійні часи, ставлення до його діяльності та ідей не змінилося. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку.
Досліджуючи та аналізуючи обрану тему, слід, насамперед, розглянути соціально – педагогічні умови встановлення педагогіки В. Сухомлинського.
Радянський період розвитку національної освіти охоплював з 1920-1991 рр. Перші декрети радянської влади відіграли позитивну роль у залученні дітей до школи, підвищенні рівня грамотності дорослого населення тощо.
Становлення і зміцнення радянської влади в 20 – 30-ті роки визначило ідеологічну та організаційну будову системи освіти. Неоднозначно й суперечливо розвивалась загальноосвітня школа як центральна ланка освіти. Її пошуки й помилки віддзеркалювалися і в дошкільній ланці освіти. Новаціями й труднощами росту відзначалась і вища освіта [26].
Початковий курс партії більшовиків на українізацію освіти в усіх її ланках з метою впливу на населення та приваблення його до нової влади вже в 30–ті роки змінюється на інтернаціональне виховання та пояснювану цим русифікацію школи.
Нагальна потреба країни в кадрах для народного господарства зумовила розвиток школи передусім як трудової, політехнічної, тому рівень знань випускників із загальноосвітніх предметів був надзвичайно низький. Наприкінці 30–х років Наркомат освіти УРСР спрямовує школу на загальноосвітню підготовку, необхідну учням для вступу до вищих навчальних закладів.
Задекларована партією демократизація суспільства у всіх її ланках, у тому числі і в освіті, підмінюється колективістськими тенденціями, що позбавляли особистість права на власну суспільно-політичну позицію. Згодом освіта стає на службу партійної та державної ідеології.
Під час війни та у 50 – 80-ті роки компартійна ідеологія визначає напрями розвитку освіти та науки. Педагогіка у змісті, формах і методах роботи віддзеркалює унітарно-авторитарну державу і виховує нові покоління людей відповідно до її настанов [21].
В цілому, загальні принципи конструювання освітнього процесу на основі гуманістичних цінностей, одержують все більший та більший розвиток, а саме:
– принцип свободи;
– принцип створення ненасильницького розвивального соціально –педагогічного середовища;
– принцип насичення життєдіяльності освітньої установи новим змістом, толерантно орієнтованим;
– принцип особистісного підходу до всіх учасників освітнього процесу.
Отже, слід зазначити, що епоха радянської педагогіки представлена досить різноманітним спектром педагогічних ідей та пережила свою революцію. Як би зараз не сприймались її окремі положення, в цілому можна говорити про те, що досвід радянської педагогіки оцінений із сучасних позицій і без сумніву він дав безліч ідей для майбутнього розвитку освіти.
Василь Олександрович Сухомлинський увійшов в історію радянської і світової культури як видатний педагог і письменник, як патріот і поборник найгуманніших ідей у вихованні, як політичний і громадський діяч, безмежно відданий своєму народові. Він один із небагатьох толерантно та наполегливо відстоював гуманістичну педагогіку всупереч тиску московських опонентів [19].
Сухомлинський одним із перших у радянській педагогіці свого часу став розробляти гуманістичні традиції вітчизняної та світової педагогічної думки. У роботі «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» він пише про те, що «кожна людина вже в роки дитинства й особливо в отроцтві й ранній юності повинна осягти щастя повноти свого духовного життя, радість праці та творчості».
Творчі пошуки педагога в ці роки йшли в руслі розвитку офіційної педагогіки, яка в той час у цілому ставила перед собою завдання підвищення грамотності школярів, дисципліни, ідеологічної спрямованості навчання і виховання. Але у В. О. Сухомлинського як людини творчої вони не завжди вкладалися в заплановані й продекларовані канони [26].
З кінця 50-х років Василь Олександрович у своїй теоретичній і практичній діяльності йде від школи навчання, що панувала в ті роки, від спрямованості лише на розвиток інтелекту до трудової школи як основи розвитку дітей і підготовки їх до життя, де основним засобом виховання виступала педагогічно обґрунтована й методично спрямована праця. Ці ідеї найвиразніше звучать у працях: «Виховання комуністичного ставлення до праці» (1959), «Виховання радянського патріотизму у школярів» (1959), «Формування комуністичних переконань молодого покоління» (1961).
Педагог постійно у роздумах, творчому пошуку, наполегливій самовідданій праці. Його власний творчий неспокій збігся з цікавим і плідним періодом у житті Радянського Союзу. Наближався час XX з'їзду КПРС, 1956 рік, період, який дістав назву «хрущовської відлиги», пов'язаний з частковою демократизацією суспільного життя.
«Відлига» надала могутнього стимулу творчій інтелігенції всього Радянського Союзу для розвитку ідей, що відштовхувались від особистісного вибору власних інтересів та потреб. В цей час багато вчених – філософів, психологів, педагогів, письменників, митців починають розвивати новаторські за формами й змістом концепції, ідеї, твори мистецтва. Це були так звані «шістдесятники», які стали провісниками процесів перебудови й демократизації суспільства кінця 80 – початку 90-х років XX ст. В.Сухомлинський належав до їх числа.
Від середини 50-х до середини 60-х років Василь Олександрович розробляє свою педагогічну систему. Рушієм творчого процесу для нього стає невдоволеність наявними на той час у педагогіці і практиці роботи школи авторитарно – догматичними структурами виховання і схоластичним, відірваним від життя змістом освіти. Це особливий етап життя педагога, час сподівання на радикальні зміни [19].
Він звертається до тем і проблем, які раніше не були предметом педагогічної рефлексії в структурі радянської ідеологеми. Так, в 1961 р. виходить його книга «Духовний світ школяра», в 1962 – «Людина неповторна», в 1963 – «Моральний ідеал молодого покоління», в 1965 р. – «Виховання особистості в радянській школі». Василь Олександрович звернувся до духовного світу особистості, до моральних її цінностей задовго до того, коли на неї звернули увагу інші педагоги. Ці твори послужили поштовхом для подальших творчих шукань [14].
Саме в цей період педагог висловлює своє досить критичне ставлення до політико – партійного керівництва школою. Він пише листа М. С. Хрущову, в якому не погоджується з партійною програмою реформування школи, а також виступає на нараді при ЦК КПРС з приводу організації шкіл-інтернатів, де називає ідею загального суспільно-державного виховання дітей з дворічного віку необґрунтованою і небезпечною. Педагог виступив також з критикою положень, що відстоювали ідею ранньої й повної професійної підготовки учнів.
Згодом, в 90-ті роки була висловлена думка про значний вплив ідей Сухомлинського на розвиток тогочасної освіти в державі. В одній із монографій зазначається: «Свої погляди В. О. Сухомлинський активно відстоював в Академії педагогічних наук, на нарадах працівників народної освіти, в періодичній пресі. їх поділяли вчителі, батьки й самі учні. Ідеї, погляди, що їх висловлював В. О. Сухомлинський, вплинули значно сильніше, ніж це прийнято вважати, на деякі положення тез ЦК КПРС і в кінцевому рахунку на прийнятий в грудні 1958 року Закон про зміцнення зв'язку школи з життям».
Оскільки пошуки педагога збігалися з загальним напрямом демократизації суспільства, вони були підтримані на загальнодержавному рівні – в 1957 р. його було обрано членом – кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР, в 1958 р. присвоєно звання Заслуженого учителя школи УРСР, а в 1960 р. нагороджено орденом Леніна [21].
Але загальнодемократичні суспільні процеси поступово загальмовувалися уже в період правління М. С. Хрущова, брежнєвський режим зовсім відмовився від реформування. Більш того, після придушення військовою силою руху за реформу комунізму в Чехословаччині в 1968 р. все більше посилювалась репресивна політика радянських лідерів стосовно людей, які мислили не ортодоксально [26].
У розвитку В. О. Сухомлинського як педагога – мислителя фатально далися взнаки процеси, які зводили нанівець здобутки «відлиги» початку 60–х років. Повернена в своє звичайне річище авторитарності й схоластики школа, ще більше заідеологізована й заполітизована педагогіка, догматизм духовного й морального життя поклали край офіційним пошукам у галузі педагогіки, чітко окреслили рамки, які обмежували появу й поширення нових ідей.
За такої ситуації Василь Олександрович продовжував експериментувати, що, зрештою, призвело до особистісної драми і драми його ідей, з одного боку, а з іншого – поставило поряд з видатними педагогами – гуманістами модерної доби.
В цілісному вигляді гуманістичні педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського вперше викладені в «Етюдах про комуністичне виховання» (1967). Ось найголовніші з них: довіра й повага до дитячої особистості, погляд на навчальну діяльність школярів як на насичений творчими відкриттями процес пізнання та самопізнання, обмеження сфери впливу колективу на особистість, виховання без покарань, велика роль слова та особистості вчителя для дитини [19].
Ці погляди Сухомлинського на виховання викликали обурення з боку офіційної педагогіки. «Етюди про комуністичне виховання» були піддані нещадній критиці (Б. Ліхачов, B.Кумарін, Л. Гордін, В. Коротов), а сам Василь Олександрович звинувачений у проповіді «абстрактного гуманізму».
Позбавлений можливостей відстоювати свою позицію в педагогічній пресі через відмову друкувати статті, в умовах цькування В. О. Сухомлинський продовжує розвивати свої ідеї в таких загальновідомих творах, як «Серце віддаю дітям» (1968), «Павлиська середня школа» (1969), «Народження громадянина» (1970).
В своїх роботах В. О. Сухомлинський розглянув найбільш актуальні питання навчально-виховної діяльності радянської школи. Педагог наполегливо підкреслював, що виховання учнів має бути пройняте духом соціалістичного гуманізму, палкої любові, поваги до особистості дитини, турботи про її всебічний розвиток.
В особі В. О. Сухомлинського, талановитого продовжувача справи видатних радянських педагогів, втілилися кращі риси сучасного радянського вчительства. Він самовіддано працював в умовах розвинутого соціалізму над виконанням відповідальних завдань, поставлених Комуністичною партією перед радянською школою.
Розвиваючи ідеї А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинський збагатив радянську педагогіку новими формами високоідейних традицій та надбань, показав чудові зразки і способи організації естетичного та патріотичного виховання учнів.
1.2. Біографія педагога
Життя і діяльність одного із найвідоміших педагогів – гуманістів XX ст., видатної постаті України Василя Олександровича Сухомлинського (1918–1970) вражають потужним науково – творчим потенціалом і гуманістичним подвижництвом. Його педагогічна діяльність є чудесним витоком цінних психолого – педагогічних знань на шляху до тонкого і майстерного проникнення у загадковий світ дитинства [20].
Народився В.О. Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівка Василівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (сьогодні Онуфріївський район Кіровоградської області) в бідній селянській сім'ї. Саме тут пролетіли його дитинство й юність.
До Жовтневої революції батько Василя Олександровича – Олександр Омелянович Сухомлинський працював за наймом як тесляр і столяр у поміщицьких економіях і відрядно – в селянських господарствах. У радянський час цей селянин став одним з передових людей села – був громадським діячем активістом, брав участь у керівництві споживчою кооперацією і колгоспом, виступав у газетах, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням (по деревообробному справі) в семирічній школі [19].
Мати В.А. Сухомлинського, Оксана Іудівна, була домогосподаркою, виконувала дрібну кравецьку роботу, трудилася в колгоспі. Разом з Олександром Омеляновичем вона виховала, крім Василя, ще трьох дітей – Івана, Сергія та Меланію, які згодом стали сільськими вчителями.
Як і решта селянських дітей В.О. Сухомлинський навчався спочатку в Василівській школі (1926-1933 рр..), де проявив себе як один з самих здібних учнів.
Влітку 1933 року мати проводить молодшого сина Василя до Кременчука. Спочатку Сухомлинський проявляє себе в медичному технікумі, але незабаром іде звідти. Поступивши на робітничий факультет, він достроково закінчує його стає студентом педагогічного інституту [26].
З 1935 р. починається педагогічний шлях В. О. Сухомлинського.
В 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році. Закінчивши інститут, він повертається в рідні місця і працює викладачем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі.
В 1941 році Сухомлинський добровольцем іде на фронт, а січень 1942 року залишає важкий відбиток на його здоров’ї – рану, отриману при захисті Москви. Тільки диво залишає його в живих. Осколок снаряду залишається в грудях назавжди.
Після довгого лікування в шпиталі на Уралі Сухомлинський проситься на фронт, проте комісія не могла визнати його навіть умовно здоровим для військової служби. Його призначили директором середньої школи в селищі Ува Удмуртської АРСР. Згодом, він повертається на Батьківщину і стає завідувачем районного відділу народної освіти [20].
В 1948 році Василь Олександрович стає директором Павлиської середньої школи і беззмінно працює протягом 23 років до кінця своїх днів. В 1948 році це була звичайна, пересічна школа, до того ж і майже зруйнована за роки війни, відомою її зробив Сухомлинський. Педагог, як і філософ, потребує десятиріччя, щоб сформулювати свої світоглядні принципи, скласти педагогічні переконання. Багато років пішли на це і в В.О. Сухомлинського. Ці 23 роки стали найпліднішим періодом його науково – практичної та літературно – публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості [21].
Творчість педагога можна охарактеризувати як багатогранну і невичерпно багату, а роки клопіткої праці досить плідними.
У 1955 р. В.О. Сухомлинський захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи – керівник навчально – виховного процесу».
З 1957 р. – член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР.
1958 – заслужений вчитель УРСР.
1968 – нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.
Василь Олександрович, як ніхто інший у вітчизняній педагогіці, мужньо ставив і розв'язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв'язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам'яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. В його працях ми часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність – це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи.
Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей» [15].
2 вересня 1970 року серце Василя Олександровича Сухомлинського перестало битися. Втім, фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань, не зупинила його жертовного служіння школі, учительству, вітчизняній педагогічній науці. «Людина, – любив повторювати педагог, –народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». Ці проникливі слова можна і треба віднести й до самого Василя Олександровича, адже саме вони були тим критерієм, якому завжди і всюди слідував він у своєму недовгому, але яскравому й напрочуд плідному житті. Все найцінніше, створене ним, назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної педагогіки та національної духовної культури.
Внесок В.О. Сухомлинського у вітчизняну педагогіку та його твори залишаться назавжди. Педагог написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Його книги виходили і виходять масовими тиражами в багатьох країнах світу (Росії, Німеччині, Японії, США, Канаді, Китаї та ін.). Він став визнаним класиком педагогіки XX ст.
За свою педагогічну працю В.О. Сухомлинський був нагороджений двома орденами Леніна, багатьма медалями Союзу РСР.
Ідеї Сухомлинського активно впроваджують в життя: Павлинська середня школа ім. В. О. Сухомлинського; Український колеж ім. В. О. Сухомлинського м. Києва; Олександрійське педагогічне училище Кіровоградської області ім. В. О. Сухомлинського; Миколаївський державний педагогічний університет ім. В. О. Сухомлинського; дитячий навчальний заклад ім. В. О. Сухомлинського; Державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В. О. Сухомлинського [20].
У працях Сухомлинського знаходять розвиток прогресивні педагогічні ідеї корифеїв вітчизняної і зарубіжної педагогіки - Коменського і Руссо, Дістервега і Песталоцці, Толстого і Ушинського, Крупської і Макаренка.
Все життя та творчість В.О. Сухомлинського пронизані любов’ю до дітей. Його заповіді, які висловлені в казках, виховують Справжню Людину, якій притаманні найкращі якості: висока мораль, гуманістичні ідеали, любов до народу, до Батьківщини, бо «без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто із нас без Батьківщини – ніщо» [21].
Багатьох задумів і планів не встиг довершити В.О. Сухомлинський. Перенесені важкі поранення на фронтах Великої Вітчизняної війни, хвороби підірвали здоров'я і вкоротили життя талановитому педагогові, вченому, письменникові, людині, яка віддала все своє життя, серце і розум найблагороднішій справі – вихованню молоді.
Світлий, теплий, мистецький талант В.О.Сухомлинського дарує нам вічні цінності – загальнолюдського й національного – у найвищих злетах думки й слова, душі й серця.
1.3. Загальна характеристика педагогіки В.О. Сухомлинського
Духовністю сповнена вся творчість В.О. Сухомлинського – його наукові, публіцистичні праці, сформовані ним сотні дитячих особистостей. Він – порадник для дітей, молоді, їхніх батьків, людей різного віку – знайомих і незнайомих, близьких і далеких, громадян України і людей багатьох країн світу.
Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського різнобічна і багатопланова. У ній ми знаходимо глибоке, всебічне висвітлення всіх складових духовності у їх нерозривній органічній єдності, внутрішньо системних зв’язках та взаємозалежностях, завдяки чому людина спроможна стати і бути особистістю.
Протягом усього свого життя великий педагог ніс ідею проектування людини. Він вважав, що для того щоб педагогіка виконувала таку функцію, вона повинна опиратися на психологічні знання, відійти від емпіричних узагальнень, у досягненні цілей навчання й виховання використовувати моделювання, технологію активного перетворення педагогічної дійсності, головною метою якої є всебічний розвиток особистості. Його можна досягти залученням дитини до різних видів діяльності, постійним і планомірним формуванням пізнавальних здібностей.
Одним із основних положень у системі поглядів В.О.Сухомлинського на сутність навчально-виховного процесу є положення про неповторність кожної дитини. «У практиці своєї виховної роботи ми виходимо з того, що людина неповторна ...», – пише Василь Олександрович у праці «Духовний світ школяра» [15].
Положення про неповторність кожної дитини є немовби наріжним каменем, на якому побудована вся система поглядів В.О.Сухомлинського на проблеми навчання й виховання. Таке ж важливе значення воно має і для концепції особистісно – орієнтованого підходу, оскільки саме з нього випливає положення про дитину як найвищу цінність і, відповідно, головного суб'єкта навчально – виховного процесу [13].
Важливим аспектом педагогічної спадщини В. Сухомлинського є її гуманізм. Виховання гуманізму й людяності повинно стати одним із завдань діяльності школи і вчителя. Вони мають виявлятися в таких якостях і рисах особистості, як талант доброти, потреба в служінні людям радість самовіддачі. Особливе місце має посісти почуття любові до матері і лицарське ставлення до жінки. На думку педагога, той хто вміє любити матір, любитиме і Батьківщину, і людство. Школа повинна любити дитину, тоді і вона полюбить школу. Без любові і поваги до учнів розмови про гуманність і людяність безпідставні [4].
Важливим напрямом усебічного розвитку особистості, який необхідно враховувати при її проектуванні, є розумове виховання. В. Сухомлинський вважав, що саме розумове виховання потрібне людині не тільки для праці, а й для повноцінного духовного життя. Бути розумним повинен і математик, і тракторист. Тому в процесі навчання учнів потрібно спонукати до самостійної пізнавальної діяльності, до самоосвіти. Цю роботу слід починати з раннього віку, формуючи у дітей допитливість, тоді навчання для них не стане тягарем. На його думку, дитина не може бути щасливою в школі, якщо їй там погано. Одна з фундаментальних ідей великого педагога звучить так: «Навчання повинно бути радісною працею».
Сухомлинський неодноразово відзначав плідний взаємовплив фізичної і розумової праці: «Розумну, освічену, культурну людину будь-яка праця робить більш творчою, більш радісною». Тому дуже важливою умовою, що забезпечує здорову основу розвитку особистості, є розумове виховання [12].
Значне місце в педагогічній системі В. Сухомлинського відведено проблемам трудового виховання школярів. На його думку, учні мають брати участь у найрізноманітніших видах праці: навчальній і продуктивній, короткотривалій і тривалій, платній і безплатній, ручній і механізованій, індивідуальній і колективній, у майстернях і в полі. У статті «Гармонія трьох начал» він писав: «Трудове виховання це, образно кажучи, гармонія трьох понять: треба, важко і прекрасно».
Дуже важливим моментом у системі трудового виховання В.А.Сухомлинського є і положення про те, що праця дозволяє найбільше повно і яскраво розкрити природні задатки і схильності дитини. Аналізуючи готовність дитини до трудового життя, потрібно думати не тільки про те, що він може дати для суспільства, але і про те, що праця дає особисто йому. У кожній дитині дрімають задатки якихось здібностей. Ці задатки як порох: щоб запалити, необхідна іскра [4].
Сутність гармонійного розвитку особистості В.О. Сухомлинський бачить у нерозривному зв'язку трудового виховання з іншими сторонами виховання - морального, естетичного, інтелектуального, фізичного. До цього висновку він прийшов завдяки власній праці.
Проблема виховання молоді на героїчних і трудових традиціях нашого народу посідає провідне місце в творчості педагога. «Ідея вірності і відданості Батьківщині, пише Сухомлинський, стає переконанням лише тоді, коли Батьківщина постає перед дитиною в ореолі героїчного і прекрасного».
В.О. Сухомлинський вважав, що переживання краси героїчного це духовна сила, що возвеличує людину в її очах. Це не сліпі почуття, а поєднані із свідомістю і переконанням благородні поривання людської душі, що кличуть на подвиги, героїчні вчинки. Ніхто раніше в теорії педагогіки до В.О.Сухомлинського не підносив на таку висоту проблеми формування особистості через красу героїчного і величного. Він приділяє велику увагу патріотичним ритуалам і традиціям, присвяченим героїчним подіям у житті нашого народу, як засобу ідейно-політичного виховання, джерела моральних та естетичних почуттів [25].
Важливу роль педагог відводить також естетичному вихованню підростаючого покоління, вихованню красою. Він пропонує використовувати красу природи, красу слова, музики і живопису. Мистецтво налаштовує струни душі на ту хвилю, яка передає звучання краси світу, пробуджуючи почуття прекрасного і доброго.
В. Сухомлинський навчає дитину не лише знати і розуміти мистецтво, а й формує в ній потребу милуватися його творами, навчає творити прекрасне, насолоджуватися прекрасним, створеним власними руками.
Залучаючи дітей до світу прекрасного, Сухомлинський завжди використовував ряд психологічних моментів і педагогічних заповідей. Прекрасне тільки тоді може сприйматися і
·бути прекрасним, коли дитина емоційно підготовлена до цього, з завмиранням серця, з трепетом душі чекає зустрічі з ним [18].
Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури основне завдання гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного.
Значної уваги у своїй практичній діяльності і в теоретичних пошуках В. Сухомлинський надавав проблемі дитячого колективу. Новаторським можна вважати його положення про гармонію суспільних та індивідуальних потреб у структурі особистості. Якщо в радянській педагогіці йшлося про підпорядкування особистих інтересів колективним, суспільним інтересам, то він вніс уточнення у це формулювання: не підпорядкування, а гармонія інтересів [22].
В. Сухомлинський вважав, що професія вчителя є особливою, близькою до науково-дослідної. Педагог повинен аналізувати факти, передбачати наслідки виховного впливу, інакше він перетвориться на ремісника. Хороший педагог, на його думку, повинен:
– любити дітей, відчувати радість від спілкування з ними;
– добре знати свій предмет;
– досконало знати педагогіку і психологію;
майстерно володіти методикою викладання навчального предмета.
В.О. Сухомлинський називав бездарним вихователя, який не уміє вибирати із скарбниці мови саме ті необхідні слова, які допоможуть знайти шлях до серця дитини. Педагог підкреслював, що слово повинне бути ємним, мати глибокий сенс, емоційне фарбування, воно має залишати слід у думках і душі вихованця. Адже якщо слова, нехай навіть самі потрібні і красиві, про високу мораль не викликають емоцій, не хвилюють, то вони так і залишаться порожніми звуками. У тому полягає майстерність вихователя, щоб розмова з вихованцем викликала в останнього власні думки, переживання, спонукуючи до активної діяльності [4].
В.О. Сухомлинський підкреслює, що у виховній роботі важливо все: зміст матеріалу, тон розмови, час цієї розмови, зовнішній вигляд учителя і манери його поводження. Слово вчителя знаходить відзвук у серцях учнів і стає їхнім особистим надбанням лише тоді, коли «мудрість вихователя залучає, одухотворяє вихованців цілісністю, красою ідейно-життєвих поглядів, морально-етичних принципів». Діти дуже добре відчувають фальш слів, якщо вони не відповідають моральному переконанню вихователя. Педагог наголошує: «Корінь багатьох лих виховання саме в тому, що найчастіше вихованця закликають йти за прапором, у той час, як цей прапор ніхто не несе». Саме в цьому В.А.Сухомлинський бачить вище призначення педагога [13].
Усією своєю педагогічною діяльністю В.О. Сухомлинський довів, що майстерність вчителя у поєднанні з любов’ю до дітей, освіченістю, загальною і педагогічною культурою – запорука успіху навчально – виховного процесу. Він протягом усього свого життя притримувався думки, що педагогіка не лише наука, а й мистецтво, тобто висока майстерність, яка базується на теоретичних знаннях та свідомому використанні об’єктивних закономірностей виховання.
Розділ II. Особливості виховання творчої особистості в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського
2.1. Механізм виховання творчої особистості за В.О. Сухомлинським
Творча особистість... Усього два слова, але який глибокий зміст вони містять у собі. Це людина, яка у змозі реалізувати свої індивідуальні потреби та можливості, відрізняється нетрадиційним самостійним мисленням, багатим духовним світом, уміє пізнавати, бачити навколишнє оточення, створює щось нове, оригінальне, неповторне. Для того щоб сформувати таку особистість в умовах загальноосвітнього навчального закладу, повинні бути створені належні педагогічні передумови для розкриття індивідуальних особливостей кожного учня та задоволення його навчальних потреб.
У контексті цього важливо пам'ятати пораду видатного українського педагога В. Сухомлинського: «Людина з дитинства повинна пізнавати іншу людину –- її думки, почуття, найтонші та найскладніші порухи душі, прагнення, поривання...» [9].
Як важливо вчителю розпізнати кожну особистість, допомогти конкретному учневі оволодіти майстерністю складання проекту свого життєвого шляху, а, отже, для цього потрібно опанувати та реалізовувати на практиці педагогічну діагностику, яка передбачає вивчення й ідентифікацію індивідуальності кожної особистості. Саме тому особливого значення на даний час набувають педагогічні ідеї В.О. Сухомлинського –- генія, який найглибше пізнав усі найпотаємніші куточки дитячої душі та зумів найповніше розкрити творчі здібності кожного вихованця.
Поняття «творчість» трактувалося завжди неоднозначно. Спроби осмислити творчість як філософську категорію, що має складну внутрішню структуру, робилися дослідниками не один раз.
В ідеалістичній філософії кінця XIX – XX століть творчість розглядається переважно у протилежності механічно-технічній діяльності [3].
Найбільш розгорнута концепція творчості подається А. Бергсоном («Творча еволюція», 1907): творчість як безперервне народження нового становить сутність життя. Уся дійсність розглядається філософом як «безперервний ріст і нескінченна творчість». Філософія прагматизму навпаки, розглядає творчість як винахідництво, ціль якого – вирішувати завдання, поставлену певною ситуацією.
У загальнотеоретичному плані творчість інтерпретується так:
Творчість діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно – технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості) [6].
Творчість може розглядатися у двох аспектах: психологічному та філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний «механізм» протікання акту творчості як суб'єктивного акту індивіда. Філософія розглядає питання про сутність творчості, що по – різному ставилося в різні історичні епохи.
Слід зазначити, що В.О.Сухомлинський зробив значний вклад у розробку теорії і практики проблеми формування творчої особистості. Направленість у майбутнє його плодотворних ідей та поглядів щодо процесу виховання людини – творця є досить актуальною на даний час.
Творчість видатний український педагог трактує як могутній стимул духовного життя. Відсутність творчого начала в духовному житті вбиває інтерес до навчання. Цілком справедливо він зауважує: «Дайте дитині радість розумової праці, радість успіху у навчанні» [25].
В.О. Сухомлинський визначає зміст творчості як:
– єдності інтелекту, волі, моральних якостей та емоцій дитини;
– глибоко своєрідної сфери духовного життя дітей, в якій яскраво виявляється індивідуальна самобутність кожної дитини;
– як однієї з умов утвердження моральної гідності, самоповаги.
В.О.Сухомлинський створив авторську систему формування творчої особистості школяра, яка грунтується на гуманістичній ідеї про те, що кожна дитина може стати неповторним творцем матеріальних і духовних цінностей.
Педагог – вчений дає власне тлумачення поняття «дитяча творчість», яке основане на критеріях створення школярем суб’єктивно нового у зовнішньому світі і виявлення нового у собі (суб'єктивних перебудов, росту особистості).
Виходячи з положення Л.Виготського про те, що творчість є талантом усіх більшою чи меншою мірою, В.Сухомлинський глибоко вірив у творчі сили кожного вихованця, був переконаний, що кожна людська особистість неповторна і, що немає людини, яка в належних умовах при вмілому вихованні не виявила б свого самобутнього, неповторного таланту [11].
В.О.Сухомлинський побудував модель структурних компонентів (сфер) творчої особистості, на які педагог орієнтувався і формував у контексті цілісного неперервного навчально-виховного процесу, метою якого є всебічний і гармонійний розвиток, а саме:
1. Пізнавальний компонент. Його суть полягає у діагностиці і розвитку інтелектуальної сфери школярів – розумових операцій як основних механізмів творчого мислення. Тут В.О. Сухомлинський приділяв значну увагу розвитку інтелекту, а саме: інтелектуально – логічним здібностям (спостерігати, аналізувати, порівнювати), інтелектуально – евристичним здібностям (уявляти, фантазувати, висувати ідеї, творчо застосовувати на практиці отримані знання) та здібностям до самоорганізації (наполегливості у доведенні справи до кінця, вольовим зусиллям).
2. Мотиваційний компонент полягає у розвитку в школярів пізнавального інтересу, інтересу до певного виду творчості, інтелектуальних потреб, джерелом яких є значний успіх учня, що породжує енергію для подолання труднощів.
3. Емоційно – вольовий – ставлення особистості до природи, до людей, до творчої праці (процесу, результату), до себе.
4. Конституційний. Суть цього компоненту полягає у значенні і ролі властивостей нервової системи, темпераменту в системі творчої діяльності школярів [12].
В.О.Сухомлинський розкрив у педагогічній теорії поняття «ступінь творчості» як особливу спрямованість інтелекту, особливий взаємозв'язок між інтелектуальним життям особистості та її виявленням в активній діяльності.
В.О.Сухомлинський виділяє сукупність якостей, що забезпечують творчу активність, а саме: спостережливість, допитливість, творчий інтерес, розвинене мислення, проблемне бачення, здатність до дослідницької діяльності, аналіз і синтез, широта, глибина та стійкість пізнавального інтересу, розвинута уява, фантазія, кмітливість та наполегливість.
Педагог – гуманіст виокремив педагогічні умови розвитку творчих потенцій дитини:
– творча діяльність учителя;
– створення відповідної матеріальної бази для різноманітної творчої праці;
– уміння помітити неповторну творчу індивідуальність кожного учня;
– надання кожній дитині свободи для самовираження, саморозвитку;
– забезпечення реалізації учнями своїх творчих можливостей у навчально – виховному процесі;
– створення інтелектуального фону введенням позапрограмного матеріалу;
– залучення дітей до різних видів творчої діяльності з урахуванням їхніх нахилів, здібностей, обдарувань; організація різновікового колективу;
створення творчої атмосфери;
активізація пізнавального інтересу [14].
Слід зазначити, що значне місце в педагогіці посіла авторська система формування творчої особистості, яку В.О.Сухомлинський називав «гармонією педагогічних впливів». Її структурними компонентами стали: 1)
природа і краса; 2) співпереживання; 3) творча думка; 4) творча праця.
Ці структурні компоненти пронизували весь цілісний навчально-виховний процес в Павлиській середній школі – навчальні предмети, позакласну шкільну роботу (індивідуальну, групову, масову), різні форми творчої соціальної діяльності.
Основу концепції В.Сухомлинського з формування творчої особистості становлять принципи, які стверджує гуманістична педагогіка, а саме: природовідповідності, проектування, демократизації, гуманізації, психологізації, науковості, доступності, міцності засвоєння знань, умінь і навичок; самостійності, активності у навчанні; синтезу інтелектуальної та практичної праці в організації навчального процесу; дослідницького підходу; індивідуального підходу; зв’язку в навчальному процесі наукових знань, практики й життєвого досвіду; наочності, емоційності, проблемності, зацікавленості [12].
Слід виділити основні шляхи формування творчої особистості за В.О. Сухомлинським:
– уроки мислення як невичерпне джерело розвитку творчих здібностей учня;
–дослідницька діяльність як сфера розкриття творчих сил особистості школяра;
– технічна творчість як засіб самореалізації потенційних можливостей особистості;
– мистецтво як засіб формування творчої особистості учня;
– педагогічна творчість учителя як основа формування творчої особистості школяра.
Значним творчим відкриттям В.О.Сухомлинського стали уроки мислення, що проходили на лоні природи. Вони навчали учнів не лише спостерігати, а й думати, будувати систему причинно-наслідкових зв’язків, описувати їх.
Василь Олександрович виділяє вагому роль казки у навчанні молодших школярів, що вчить мислити, фантазувати, бачити незвичайне у звичайному: «Казка є тим різцем, який відточує найтонші риси індивідуального мислення кожної дитини і водночас розкриває дитячі серця назустріч одне одному».
Педагог великого значення надає проблемі формування у школярів здатності до наукової творчості. Розуміючи природу дослідницької діяльності – від задуму до здійснення, він у своїй педагогічній праці створював для школярів ситуації випробування, міркування, спілкування, які сприяють сприйманню, усвідомленню та оцінюванню задуму, імпровізації та ін. Працюючи в кімнаті технічної творчості, конструювання і моделювання, учні привчалися освоювати різноманітні форми дослідницьких дій, шукати закономірності, набували вмінь та навичок практичного інтелекту. Таким чином, залучаючи учнів до дослідницької творчості, педагог дбав про створення гармонії умінь і знань.
Педагог переконаний, що творчість починається там, де інтелектуальні та естетичні багатства, здобуті раніше, стають засобом пізнання, освоєння, перетворення світу. Наш великий співвітчизник вважає книгу найважливішим засобом самостійного інтелектуального розвитку. У Павлиській школі кожен учень протягом років навчання збирав власну бібліотеку. По закінченню школи бібліотека підлітка налічувала від 150 до 500 книг [17].
Василь Олександрович розробив цікаву «формулу» інтелектуального розвитку:
Вранці – виконання домашнього завдання + уроки = обов’язкові знання
Після уроків – розумова праця в гуртках, самоосвіта, читання
Причому, чим більшу частку в шкільному житті дітей займав зазначений в знаменнику вид діяльності, тим легше давалися їм «обов’язкові»знання.
Слухаючи зі своїми вихованцями музичні твори, педагог помічає: «Музика будить енергію мислення навіть в самих інертних дітках В цьому підйомі розумових сил під впливом музики і є емоційне джерело мислення».
Вершиною залучення дітей до творчості, як засобу самореалізації, Василь Олександрович Сухомлинський вважає трудову творчість: «коли людина не може жити без праці в ім’я спільного блага, коли праця наповнює її життя високим натхненням, духовно збагачує життя колективу» [4].
У Павлиській школі учні постійно працювали на пришкільній ділянці, точніше – на пришкільному пустищі: підготували грунт, удобрили, засіяли, зібрали перший урожай, випекли хліб і запросили гостей. Це було справжнє свято першого хліба [11].
Підводячи підсумок даного розділу, слід зазначити, що творчість учителя запалює вогник дитячої творчості. Велику роль у вихованні особистості відіграє вчитель. Щасливі ті учні, яких виховував В.О. Сухомлинський. З позицій гуманізму, зорієнтованості на особистість розглядав педагог процес розвитку дитини, він мав повне право сказати про себе: «Серце віддаю дітям!»

2.2. Сучасні підходи до виховання творчої особистості в контексті ідей В.О. Сухомлинського
Ідеї педагога та вченого В.О. Сухомлинського живуть, розвиваються і дають поштовх до творчості вчителям, які сьогодні широко використовують у своїй практиці безцінні надбання великого мислителя. Він будував і удосконалював життя школи, зробивши її вогнищем духовно-морального становлення особистості. Володіючи не тільки педагогічним, але і літературним талантом, Сухомлинський виклав свій найбагатший, унікальний досвід, свої педагогічно – філософські погляди в численних статтях, книгах, залишив велику рукописну спадщину.
Василь Олександрович Сухомлинський – учитель з великої літери, один із видатних педагогів сучасності не лише в Україні, а й у всьому світі. Розроблена ним педагогічна система щодо формування творчої особистості збагатила науку новаторськими ідеями і положеннями, зробила внесок і в теорію, і в практику навчання та виховання.
«Уся система навчання і розумового розвитку у нинішній школі потребує докорінного наукового вдосконалення», – зазначав В.О. Сухомлинський. У його працях дається точний прогноз основних напрямів педагогічного пошуку, тому й сьогодні кожен учитель, який працює за покликанням і любить дітей, може знайти там безцінні поради [22].
Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського направлена, насамперед, на формування творчої особистості. Вона відповідає кращим гуманістичним традиціям вітчизняної і світової педагогіки та знаходиться сьогодні в центрі уваги всієї світової педагогічної спільноти – М. Библюка (Польща), М.В. Богуславського (Росія), Е.Гартман (Німеччина), М.А. Дмитрієва (Білорусь), Л.А. Мілкова (Болгарія), М.І. Мухіна (Росія), Л.І. Федорової (Республіка Саха (Якутія), Х.Франгоса (Греція), Бі Шуджі (Китай) та інших.
Ідеї В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра втілюються у наукових розробках, підручниках і навчальних посібниках учених України – І. Беха, Н. Бібік, М. Вашуленка, Л. Ващенко, К. Гуза, І. Зязюна, В. Ільченка, Н. Коваль, В. Мартиненко, Т. Пушкарьової, О. Савченко, Н. Скрипченко, О. Щолокової та ін.
Сьогодні стає очевидним, що необхідність формування творчої особистості пояснюється не лише загальнодержавними інтересами України, а й інтересами всього людського суспільства. І без цього не можна побудувати демократичне, гуманне суспільство. На необхідності звернення до виховного досвіду народу та його духовно – моральних принципів наголошують державні документи: Декларація про державний суверенітет України, Державна програма «Освіта» («Україна XXI століття») тощо [28].
У цьому контексті особливо актуальними стають теоретичні розробки і практичний досвід Василя Олександровича Сухомлинського, який досить плідно розглядав та досліджував проблему розвитку творчої особистості.
Специфіка роботи школи В.Сухомлинського («Школа радості», «Уроки мислення», «Свято книги», «Кімната казок», «Свято матері», «Свято батька», «Свято хлопчика», «Свято дівчинки» тощо) – приклад використання різних елементів технологій для розвитку творчої особистості молодшого школяра.
На даний час, плануючи свою педагогічну роботу за новітньою особистісно орієнтованою технологією, вчитель, в основному, опирається на думки та напрацювання В.О. Сухомлинського, неодноразово звертається до його спадщини [25].
Сучасна школа, яка використовує особистісно орієнтовані технології, наслідуючи В.Сухомлинського, має на меті досягнення особливого психологічного клімату, в умовах якого дитина почувалася б комфортно та змогла реалізувати себе як творча особистість. Основні засоби – ті самі, що і в «Школі радості» [28].
Звертаючись до проблеми виховання творчої особистості, сучасна школа часто використовує запропоновану власну систему В.О. Сухомлинського під назвою «уроки мислення». Під системою «уроків мислення» педагог розумів школу думки, без якої не уявляв повноцінної розумової праці, ефективного опанування нових знань, творчого мислення.
Основними завданнями «уроків мислення» були розвиток уміння спостерігати за явищами навколишнього світу, збагачення життєвого та чуттєвого досвіду, накопичення конкретного природного матеріалу як основи розвитку абстрактного мислення; усвідомлення окремих предметів і явищ природи, їх взаємодії та взаємозв'язку; розвиток уміння визначати спільні та відмінні властивості предметів; розвиток мислення і мовлення дітей; розширення пізнавальних інтересів; спонукання до творчості засобами слова, образотворчого мистецтва, музики, праці тощо; розвиток уяви та фантазії, розвиток пам'яті та ін.
Новітні технології повторюють шлях педагогічного пошуку В.Сухомлинського. Нова освіта спрямовує увагу на особистість, що здатна критично мислити, спроможна опрацьовувати різноманітну інформацію, прагне змінити на краще власне життя і життя своєї держави. Так, академічна дисципліна «Критичне мислення» вже давно набула значного поширення в школах та університетах країн Заходу. Вітчизняні вчені також дійшли висновку, що критичного мислення можна і необхідно навчати, його культуру слід цілеспрямовано й терпляче нарощувати на всіх рівнях, починаючи з першого класу школи [13].
«Уроки мислення», за В.Сухомлинським, перегукуються з обома розуміннями поняття «критичне мислення».
Так, педагог вперше розробив систему вправ з формування загальнонавчальних умінь та навичок, без яких дитина не може успішно оволодіти навчальним матеріалом.
Аналіз творів В.Сухомлинського переконує у тому, що свою педагогічну діяльність він організовував так, щоб діти поступово починали оперувати такими поняттями, як явище, причина, наслідок, подія, зумовленість, неможливість та ін. Оволодіння цими поняттями було неможливим без дослідження фактів і явищ, без осмислення того, що дитина бачить своїми очима, без поступового переходу від конкретного предмета, факту, явища до абстрактного узагальнення. Ці ідеї широко використовуються в сучасній школі [25].
Значної уваги школа приділяє комунікативній спрямованості В.О. Сухомлинського в його «уроках життя», де існує постійний діалог як між учителем і окремим учнем, так і між учнями [28].
Зважаючи на думку В.Сухомлинського про необхідність навчити школярів обмінюватись ідеями, зокрема, під час дискусій між собою або спілкування з учителем, сучасна школа поступово вводить елементи інтерактивних технологій та залучує дітей до роботи в парах або малих групах, як стабільних, так і динамічних, змінних.
На даний час, однією з найважливіших проблем сучасної школи є створення гармонії вмінь і знань. Тому досить актуальною є думка В.О. Сухомлинського: «Вихованці можуть успішно вчитися тільки тоді, коли вони вміють спостерігати, думати, висловлювати думки, читати, писати, думати читаючи і читати думаючи. Цей комплекс основних умінь – ціла галузь педагогічного процесу» [9].
З плином часу інтерес учених і вчителів до життя і творчості В. О. Сухомлинського зростає, поширюється в Україні й світі. Без його творчості не можна уявити сучасної гуманної педагогіки.
В 1989 р. була утворена Міжнародна асоціація прихильників Сухомлинського (Марбург), а в 1990 р. Українська асоціація Василя Сухомлинського, яка систематично проводить Всеукраїнські педагогічні читання, присвячені вивченню і впровадженню у широку педагогічну практику творчої спадщини видатного педагога [28].
Ураховуючи визначний внесок В. О. Сухомлинського у вітчизняну і світову педагогічну науку, Верховна Рада України постановила: оголосити 2003–2004 навчальні роки в Україні роками Василя Олександровича Сухомлинського.
Ідеї Сухомлинського щодо виховання творчої особистості активно впроваджують в життя: Павлиська середня школа ім. В. О. Сухомлинського; Український колеж ім. В. О. Сухомлинського м. Києва; Олександрійське педагогічне училище Кіровоградської області ім. В. О. Сухомлинського; Миколаївський державний педагогічний університет ім. В. О. Сухомлинського; Державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В. О. Сухомлинського.
Дослідження педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського науковцями характеризуються неоднозначністю підходів і оцінок як у меті, так і в їх спрямуванні, проте в одному вони єдині: теоретичні положення й методичні знахідки відомого педагога та вченого щодо виховання творчої особистості є вагомим і помітним внеском у вітчизняну та світову педагогіку. Вони є досить актуальними як у теоретичному, так і в практичному аспекті.
Висновки

Підводячи підсумки даної роботи, можна констатувати, що дослідження обраної теми є досить актуальним на даний час, адже здійснення нової соціально – економічної політики в нашій державі, відродження та подальший розвиток духовно – моральної культури зумовлюють потребу розв’язання одного із стратегічних завдань реформування освіти – створення умов для формування активної, самостійної, творчої особистості, реалізації та самореалізації кожною людиною своїх сил у різних видах діяльності.
На особливу увагу в цьому аспекті заслуговують педагогічні погляди і практичний досвід видатного педагога – гуманіста ХХ ст. В. Сухомлинського, ідеї якого значною мірою вплинули на утвердження засад гуманістичної педагогіки.
Аналіз педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського дає підстави стверджувати, що впродовж усієї своєї педагогічної діяльності виняткову увагу він приділяв проблемі всебічного розвитку особистості у різних видах діяльності та постійному і планомірному формуванню пізнавальних здібностей кожної дитини.
У першому розділі даної роботи досліджено життєвий і творчий шлях В.О. Сухомлинського, здійснено загальну характеристику його педагогіки та розглянуто соціально – історичні умови її встановлення.
Варто зазначити, що відомий педагог жив у досить важкі часи комуністичного режиму. Він не один раз був позбавлений можливостей відстоювати свою позицію, погляди та переконання. Та в умовах цькування В. О. Сухомлинський продовжує розвивати свої ідеї, які знаходять відгук в таких загальновідомих творах, як «Серце віддаю дітям» (1968), «Павлиська середня школа» (1969), «Народження громадянина» (1970).
В своїх працях В. О. Сухомлинський розглянув найбільш актуальні питання навчально – виховної діяльності радянської школи та ввійшов в історію вітчизняної та світової культури як патріот і поборник найгуманніших ідей у вихованні, як відомий політичний і громадський діяч.
Вся творчість відомого педагога сповнена не лише духовністю та великою любов’ю до дитини, а і знаннями її складного багатогранного внутрішнього світу. Його творчий доробок є досить різнобічним та багатоплановим.
Другий розділ даної роботи присвячений висвітленню проблеми виховання творчої особистості в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського.
У даному розділі розкрито зміст поняття «творчість» та основні його критерії, охарактеризовано етапи творчого процесу школярів, досліджено основні умови та шляхи формування творчої особистості в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського.
В ході дослідження показується значний внесок педагога у розробку теорії і практики проблеми формування творчої особистості, футурологічна спрямованість, направленість у майбутнє його плодотворних ідей щодо процесу виховання людини – творця. В.О.Сухомлинський створив авторську систему формування творчої особистості, яка основана на гуманістичній ідеї про те, що кожна дитина може стати неповторним творцем матеріальних і духовних цінностей.
Ідеї та погляди В.О. Сухомлинського є досить актуальними в умовах сьогодення. Вони широко використовуються в сучасних загальноосвітніх навчальних закладах. Наслідуючи педагога, науковці віддають перевагу інтерактивним методам навчання, враховуючи природне прагнення дитини до дослідження свого довкілля та його практичного освоєння, до комунікації зі світом, до конструювання, створення власних оригінальних продуктів діяльності як способу самореалізації, самовираження.
Підводячи підсумки даного дослідження, слід зауважити, що поставлені в роботі завдання були виконані, а саме:
1. Виявлено і охарактеризовано особливості сучасного психолого – педагогічного знання про творчість і творчу діяльність особистості: зміст поняття «творчість» та його критерії; етапи творчого процесу школярів, їх психологічну основу; систему загальних для різних видів творчості якостей особистості; основні умови, методи, шляхи формування творчої особистості.
2. Узагальнено та проаналізовано процес формування творчої особистості в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського; виявлено якісну специфіку, естетичну і футурологічну спрямованість, концептуальну ідею, головні структурні елементи цього процесу; дано характеристику важливих творчих якостей та оптимальних умов самовиховання для них; побудовано модель творчої особистості.
3. Охарактеризовано основні умови формування творчої особистості в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського (творча діяльність учителя, взаємозв'язок між розумовою і фізичною творчою працею, атмосфера емоційного комфорту) та шляхи (система уроків мислення, система читання та літературно – творчого розвитку, система трудового виховання); виділено ряд ідей і чинників, які визначають їх специфіку.
4. Виявлено високу ефективність творчого використання розроблених В.О.Сухомлинським методів, прийомів формування творчої особистості та доведено актуальність використання доробку педагога з даної проблеми в практиці роботи сучасної школи.
Дослідивши та проаналізувавши обрану тему, слід зазначити, що результати переконливо засвідчують правомірність висунутої нами гіпотези дослідження і дають підстави вважати, що поставлені нами завдання розв'язані, концепція дослідження є правильною, мета досягнута.
Слід зазначити, що В.О.Сухомлинський зробив значний вклад у розробку теорії і практики проблеми виховання творчої особистості. Його педагогічна діяльність є чудесним витоком цінних психолого – педагогічних знань на шляху до тонкого і майстерного проникнення у загадковий внутрішній світ дитини.
Список використаних джерел

1. Айдарова Л. І. Дитина і слово / Л. І. Айдарова // Світ дитинства. Молодший школяр. – М., 1989. – 109 с.
2. Альтшуллер Г. С., Верткин І. М. Життєва стратегія творчої особистості / Г.С. Альтшуллер. – Мінськ, 1994. – 234 с.
3. Берека В. Роль позашкільних закладів у формуванні творчої особистості / В. Берека // Педагогічний вісник. – К., 1997. – 234 с.
6. Виготський Л. С. Уява і творчість у дитячому віці / Л. С. Виготський. – М., 1967. – 74 с.
7. Венгер. Л. А. Педагогіка здібностей / Л. А. Венгер. – М.: Просвітництво, 1989. – 177 с.
9. Галін О. Л. Психологічні особливості творчої поведінки / О. Л. Галін. – М., 1996. – 108-111 с.
10. Даценко О. Ідеї В.О.Сухомлинського у діалозі з сьогоденням / О. Даценко // Сільський вісник. – К., 2003. – 120 с.
16. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський // Обрані педагогічні твори. – М., 1979. – 375 с.
17. Сухомлинський В.О. Про виховання творчого мислення в учнів молодшого шкільного віку / В. О. Сухомлинський // Збірник наукових праць. –Умань, 1997.– С. 74-78.
21. Сухомлинський В.О. Джерела невмирущої криниці / В. О. Сухомлинський // Українська мова і література в школі. – К., 1989. – 201 с.
22. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка / В. О. Сухомлинський. – К., 1978. – 262 с.
23. Сухомлинський В. О. Не тільки розумом, але і серцем / В. О. Сухомлинський. – М., 1986. – 100 с.
24. Сухомлинський В.О. Сто порад вчителю / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори. – К., 1976.– 145-152 с.
25. Цугуй В. Педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського в практиці сучасної школи / В. Цугуй // Сільське життя. – К., 1997. С. 111.
26. Цюпа I. Сухомлинський – Добротворець / І. Цюпа. – К., 1985.
27. Шадриков В. Д. Здібності людини / В. Д. Шадриков. – М.: Інститут практичної психології, 1997. – 288 с.
28. Ярошевский М. Р. Проблеми наукової творчості в сучасній психології / М. Р. Ярошевский. – М.: Наука, 1971. – 147 с.
Додатки

Додаток А
Портрет В.О. Сухомлинського


Додаток Б

Педагогічна діяльність












Під час уроку









На педагогічній раді
Додаток В

«Уроки мислення»















































13PAGE 15


13PAGE 143715


13PAGE 15


13PAGE 143715




15

Приложенные файлы


Добавить комментарий